ІДИ!
Гаранте! Ти казав, що всіх почуєш.
Що ж нині, як наперсточник, блефуєш?
Що ж мурами себе відгородив?..
Якщо глухий – іди собі! Іди!
Ти обіцяв, що про народ подбаєш,
то що ж під себе все підряд згрібаєш,
на унітазі золотім сидиш?
Якщо крадій – іди собі! Іди!
Ти богомільним числишся без міри.
Які ж засади у твоєї віри?
Твій бог – московський кадебіст рудий.
Молись йому – іди собі! Іди!
Повстала нині гнівно вся країна,
яка не хоче стати на коліна.
Щоб не було ще більшої біди –
пощезни геть! Іди собі! Іди!
Вже пізно говорити й прислухатись,
за "беркутами” й мурами ховатись.
Банкроте політичний, не смерди –
під улюлюкання іди собі! Іди!!!
Сергій Цушко
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на "Ви".
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю.
Але про це не треба говорити.
Ліна Костенко
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно - відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,-
То музика нагадує про Вас,
То раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно - музика і час,
І Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
Ліна Костенко
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів - вона була недовгою.
Цей світлий сон - пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею!-
Воно лишилось на усе життя.
Ліна Костенко
Коректна ода ворогам
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,-
Людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви - мій щоденний, звичний мій тренаж,
Мої гантелі, турники і штанги.
Спортивна форма - гарне відчуття.
Марудна справа - жити без баталій.
Людина від спокійного життя
Жиріє серцем і втрачає талію.
Спасибі й вам, що ви не м'якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі -
то в результаті сутичок із вами.
Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевно, буде вольтова.
Ліна Костенко
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
Ліна Костенко
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
Хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава - це прекрасна жінка,
Що на могилу квіти принесе.
Ліна Костенко
Лист
На одному з малих полустанків
Я чекаю поїзда зранку.
Влаштувалась в кутку на лаві,
Щоб мене не знайшли цікаві.
Протяг має в'їдливий присмак
Паровозного сизого диму,
І стоїть неумитий присмерк
За розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння,
Залізничний постійний шум...
Я поклала папір на коліно,
Я стривожені вірші пишу.
Наче прозу пишу - без розбивки
На рядків розмаїті пласти,
Щоб здавалось на перший погляд,
Що пишу я звичайні листи. -
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма - той самий зміст.
Адресовані людям вірші -
Найщиріший у світі лист.
Ліна Костенко
У світі злому і холодному,
Де щастя зіткане з прощань,
Чи ми пробачим одне одному
Цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
Посміло в ніжності німій?
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п'янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
Ліна Костенко
Крила
А й правда, крилатим грунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Ліна Костенко
Когда молодежь на траве среди луга
Плясала под вечер Иванова дня,
Я вновь увидала неверного друга,
И рана открылась в душе у меня.
О скорби своей не скажу я ни слова.
Меня мой любимый успел разлюбить,
Но, может быть, в мире я встречу другого.
Не мог же он сердце навеки разбить.
До света мне слезы уснуть не давали.
Лились, будто ливень из туч грозовых.
Ах, горькие слезы, без вас бы едва ли,
Любовь пережив, я осталась в живых.
Пускай серебро его блеском пленило,
Неверного друга не стану винить.
Но, если мне сердце его изменило,
Мое не могло бы ему изменить.
Роберт Бернс
Все начинается с любви...
Твердят:
"Вначале
было
слово".
А я провозглашаю снова:
Все начинается с любви!
Все начинается с любви:
И озаренье, и работа,
Глаза цветов, глаза ребенка -
Все начинается с любви.
Все начинается с любви.
С любви!
Я это точно знаю.
Все, даже ненависть -
Родная и вечная сестра любви.
Все начинается с любви:
Мечта и страх, вино и порох.
Трагедия, тоска и подвиг -
Все начинается с любви.
Весна шепнет тебе: "Живи".
И ты от шепота качнешься.
И выпрямишься. И начнешься.
Все начинается с любви!
Р.Рождественский
Мело, мело по всей земле
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Как летом роем мошкара
Летит на пламя,
Слетались хлопья со двора
К оконной раме.
Метель лепила на стекле
Кружки и стрелы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
На озаренный потолок
Ложились тени,
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
И падали два башмачка
Со стуком на пол.
И воск слезами с ночника
На платье капал.
И все терялось в снежной мгле,
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
свеча горела.
На свечку дуло из угла,
И жар соблазна
Вздымал, как ангел, два крыла
Крестообразно.
Мело весь вечер в феврале,
И то и дело
Свеча горела на столе,
Свеча горела.
Б.Пастернак
Сага
Ты меня на рассвете разбудишь,
Проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.
Заслонивши тебя от простуды,
Я подумаю: "Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
Не мигают, слезятся от ветра
Безнадежные карие вишни.
Возвращаться - плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.
Даже если на землю вернемся
Мы вторично, согласно Гафизу,
Мы, конечно, с тобой разминемся.
Я тебя никогда не увижу.
И окажется так минимальным
Наше непониманье с тобою
Перед будущим непониманьем
Двух живых с пустотой неживою.
И качнется бессмысленной высью
Пара фраз, долетевших отсюда:
"Я тебя никогда не увижу.
Я тебя никогда не забуду".
А.Вознесенский
Покроется небо
пылинками звезд,
и выгнутся ветки упруго.
Тебя я услышу за тысячу верст.
Мы - эхо,
Мы - эхо,
Мы - долгое эхо друг друга.
И мне до тебя,
где бы ты не была,
Дотронуться сердцем нетрудно.
Опять нас любовь за собой позвала.
Мы - нежность,
Мы - нежность,
Мы - вечная нежность друг друга.
И даже в краю
наползающей тьмы,
за гранью смертельного круга,
я знаю, с тобой не расстанемся мы.
Мы - память,
Мы - память,
Мы звездная память друг друга.
Р.Рождественский
Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной и не играть словами.
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкаснувшись рукавами.
Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: "Аллилуйя!"
Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами!-
Так любите: за мой ночной покой.
За редкость встреч закатными часами,
За наше негулянье под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! -не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!
Марина Цветаева
Лейтмотив щастя
Мені страшно признатись: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива -
Землі і неба шалений шлюб.
Вколисана ніч, тобою омита.
Хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
За всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп'янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу:"Хвилино, спинись!"
Хвилино, будь!
Лише не хвилиною,
А цілим життям - хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
Туди...ну звідки...тоді вже що ж...
Ліна Костенко
Коли обірветься стежина моя
І погасне в очах моїх небо,
Ще буятиме май, і цвістиме земля,
І лебідку кохатиме лебідь,
І нестиме Дністер води свої
Серед круч в берегах барвінкових,
І співатимуть вам ще мої солов'ї
У зелених гаях серенади ранкові.
Буде сонце і буде день.
Накрапатиме дощ, червонітиме вишня.
Хтось посадить садок,
Хтось на гору зійде,
Хтось нову "Іліаду" напише.
Буде все, як було. Але інші - не я
Будуть ранки стрічать
Такі світлі і чисті...
Я до вас озовуся у пісні джмеля,
У краплинах дощу на зеленому листі.
Іван Шевчук
Во всем мне хочется дойти
До самой сути.
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте.
До сущности протекших дней,
До их причины,
До оснований, до корней,
До сердцевины.
Все время схватывая нить
Судеб, событий,
Жить, думать, чувствовать, любить,
Свершать открытья.
О, если бы я только мог
Хотя отчасти,
Я написал бы восемь строк
О свойствах страсти.
О беззаконьях, о грехах,
Бегах, погонях,
Нечаянностях впопыхах,
Локтях, ладонях.
Я вывел бы ее закон,
Ее начало,
И повторял ее имен
Инициалы.
Я б разбивал стихи, как сад.
Всей дрожью жилок
Цвели бы липы в них подряд,
Гуськом, в затылок.
В стихи б я внес дыханье роз,
Дыханье мяты,
Луга, осоку, сенокос,
Грозы раскаты.
Так некогда Шопен вложил
Живое чудо
Фольварков, парков, рощ, могил
В свои этюды.
Достигнутого торжества
Игра и муки -
Натянутая тетива
Тугого лука.
Борис Пастернак
| 
