Світ літератури

Субота, 16.12.2017, 12:15
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 48
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

     Никогда мы не будем братьями !                            Притча про менталітет

Никогда мы не будем братьями                                      Хто збожеволів, хто осатанів,

Ни по родине, ни по матери.                                           Хто знову обморозивсь комунізмом,

Духа нет у вас быть свободными -                                  І люто гострить зуби на панів,

Нам не стать с вами даже сводными.                              І сльози ллє "о матушкє отчізнє"...

Вы себя окрестили "старшими" -                                     Бо їм би за ніщо грошей з казни

Нам бы младшими, да не вашими.                                  І ковбаси по п'ять кілець на шию..

Вас так много, а, жаль, безликие.                                  А ми ж на вас-бо, сучії сини,

Вы огромные, мы - великие.                                          Все сподівались, мали ще надію...

А вы жмете...все вы маетесь,                                        Тепер нема, бо скільки би ми вас

Своей завистью вы подавитесь.                                    Не годували салом в Україні,

Воля - слово вам незнакомое,                                       Як вовк у ліс, ви дивитесь щораз    

Вы все з детства в цепи закованы.                                В Росію...

У вас дома "молчанье - золото",                                    Бо волошок синіх

А у нас зато кровь горячая,                                          І кобзи плач - не зрозуміти вам.

Что ж вы нам за "родня" незрячая?                               Ні доброти, якої в нас по вінця...

А у нас все глаза бесстрашные,                                    То зі своїм "уставом" у наш храм

Без оружия мы опасные.                                               Не лізьте, "господа", - ні тут, ні там!

Повзрослели и стали смелыми                                       Вам не збагнути душу УКРАЇНЦЯ!

Все у снайпера под прицелами.                                                            Аркадій Музичук

Нас каты на колени ставили -                                                                     Український народ - російському!

Мы восстали и все исправили.                                                                     Війна далася світу важко,

И зря прячутся крысы, молятся -                                                                 Та ми на смерть стояли мужньо,

Они кровью своей умоются.                                                                        Ми пили з однієї чашки

Вам шлют новые указания -                                                                         І хліб ламали навпіл дружньо.

А у нас тут огни восстания.                                                                          Ми обіймалися, як діти,

У вас Царь, у нас - Демократия.                                                                   І плакали ридма від щастя,

Никогда мы не будем братьями!                                                                    Без слів навчились розуміти

         Анастасия Дмитрук                                                                           Ми одне одного завчасно.

                                                                                                                    Допоки ми були в дорозі,

                                                                                                                    Дорога нам була як мати,
                                                                                                                    І нам здавалося, не в змозі
                                         Ми є народ!                                                        Ніщо нас врешті роз'єднати.                                          

Ми є народ, а не пропаща сила,                                          Та вже сьогодні недоречно

Не бидло ми тупе, не холуї.                                                 І згадувати про минуле.

Ми є народ – розправим руки-крила,                                   Доріг немає безкінечних,

На захист станем мови і землі.                                              А з того шляху ми звернули.

Ми – міць і доля нашої країни,                                             Ми стоїмо по різні боки,

Хоч бито нас і гноблено не раз.                                           Тримаючи в руках гранати,

Та віримо -  прийдуть великі зміни –                                    Ти став пихатим і жорстоким,

Гряде Вкраїні зоряний вже час.                                           А нас, як завше, не зламати.

Так, нас уже нікому не здолати,                                          Ти став брехливим, безсоромним,

Не знищити, не вибити стілець,                                           Тобі всього на світі мало,

Не вивезти, не посадить за ґрати                                        До нас ти вдерся віроломно.

Мільйони мужніх, відданих сердець!                                   Забувши все, що нас єднало.

                               Іванна Байда                                    Отож послухай, бувший друже!

Ма                                                                                                                         Колись ти нам вважався братнім,

Мамо, не плач. Я повернусь весною.                                                  А нині ворог ти байдужий,

У шибку пташинкою вдарюсь твою.                                                          На будь-які безчинства здатний.

Прийду на світанні в садок із росою,                                                        Країна в надзвичайнім стані,

А, може, дощем на поріг упаду.                                                                Підуть у бій усі дорослі,

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,                                                  Попереджаємо востаннє:

Вже слово, матусю, не буде моїм.                                                             Ще один крок - і буде постріл!

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько                                                               Євген Рибчинський

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.



Мамо, я не вернусь,

Я до кінця тут буду,

В моїх роздертих грудях час зупиняє плин...

Знаєш, ця смерть комусь

Правди уроком буде,

Вірю, діждеться Суду кат, що мене убив!


Мамо, страху нема -

Страшно лише убивцям,

Зло їх спотворить лиця, наче гіркий дурман,

Довго їм ця зима

Буде кривава сниться

Спалахом блискавиці. Мамо, їх жде пітьма!


Рідна моя, не плач,

Буде катам розплата,

Нині сумне, та завтра вітер розвіє дим,

Спалимо геть до тла

На волелюбних ватрах

Наші одвічні ґрати, трішки лишень зажди!

Мамо, прости мені,

Як пробачала часто,

Знаєш, не страшно впасти, гірше - коли проспав

Мить для звитяг борні...

Мамо, мій обрій гасне,

Я відчуваю ласку світлих очей Христа...

                         Активіст Майдану


Сльози навертаються на очі

 Вставай. Ходімо, синку мій, додому...

 До тебе йшла. А вслід собака вив...

 Віддай мені, віддай свій біль і втому.

 Я витримаю все,

 Лиш ти би, рідний, жив.

 Ти не дивися страшно так у хмари,

 У синім погляді відбився чорний світ.

 Я не благатиму на вбивцю кари,

 Бо доста вже землі Вкраїнській бід.

 Пробач, синочку, любий мій, Іванку,

 Щось мої мислі не туди, де слід.

 Я фото гладила твоє до ранку,...

 А потім вість страшну приніс сусід.

 Йому не вірю.

 Ти ж сказав - повернусь,

 Ще дід учив триматись за слова.

 Ну, як же так. Сказав - повернусь,

 А сам лежиш у ранах голова.

Коли ти виріс?

 Вчора ще не було

В твоїм волоссі й нитки сивини

 А, знаєш, сину, моє серце чуло,

Як ти поранений просив води.

 Святої трошки принесла з Йордану,

Тряслися руки, хлюпалась вона.

 Ти пий, синочку, рідний мій, Іване,

Вона врятує. То ж свята вода.

Вставай. Ходімо, сину мій, додому,

 Я знову хустку в ружі одягну...

 Забудемо про біль і втому,

Благаю, не лишай мене одну.....

        Оксана Максимишин-Корабель



Чужие солдаты по Ялте шатаются 

 И мысленно лепят к России Крым.

 Вы думали, вас испугаются

 Те, кто сломал воровской режим?


 Эх, крепкие парни с далекой Смоленщины,

 Не знавшие войн и военных ран,

 Вас не боятся ни дети, ни женщины!

 У них за плечами - горящий Майдан!


 Ваш президент заигрался в комбата!

 «Включив» небожителя и суперстар,

 Послал убивать славянского брата

 И многострадальных крымских татар!


 Над Майданом еще не рассеялся дым,

 В молитвах имам и пастор…

 «Комбат» просчитался - не дрогнул Крым

 И не купился на русский паспорт!


 Наши солдаты не жаждали славы,

 Но вызов армаде бросили…

 Как я горжусь тобой, Балаклава!

 Как я горжусь тобой, Феодосия!


Нашим известно - вас больше в разы!

 Но вытерев пот с лица,

 Юные мальчики, новый призыв,

 Сказали, что будут стоять до конца!


 «Комбат» полагал, он великий знаток,

 Но чутье обмануло «комбата» -

 Рядом встали Запад, Восток,

 Чтоб защититься от «помощи брата»

                       Татьяна Малахова


                  РОСІЄ, НЕ ПОСПІШАЙ КОПАТИ НАМ МОГИЛУ

 Не поспішай копати нам могилу,

 Заупокійну нам не замовляй.

 Вкраїна дасть нам понадлюдську силу,

 Від смерті оборонить рідний край.

                  Росіє, не став над нашим гробом зірку,

 Бо лише Бог царює над людьми.

 Ми випили давну цю чашу згірклу,

 Наповнену приниженням й ганьби.

 Росіє, зарано нам на груди камінь,

 Ми, як ніколи є - живі.

 І не співай над нами - Амінь,

 По кому дзвін? Це ж по тобі!

                    Оксана Максимишин-Корабель

Здравствуй, мальчик за серым щитом,

Выполняющий мерзкий приказ!

Как же ты пожалеешь потом,

Что сегодня стреляешь в нас!

Ты кого защищаешь, сынок?

Тех, кто дал поглодать тебе кость?

Ну, зачем? Почему? Как ты мог?

Ты ведь в этой стране не гость!

Кучу денег притащишь домой,

Год не будешь вставать с дивана!

Только помни,

На деньгах — кровь!

Кровь Сережёньки Нигояна!

Когда будешь лететь

 В Шарм -- эль -- Шейх...

Отдыхать после братоубийства...

За тобой потянется шлейф...

То проклятья за Юру Вербицкого!

Когда будешь лететь назад

И тащить шмотья чемоданы,

Не забудь, что это — глаза,

Те, что выбили на Майдане!

Когда будешь сыну и дочке

Покупать игрушки и велик,

Не забудь — это печень и почки,

Что отбили у вас в райотделе!

А когда квартиру получишь,

Голяком в теплой ванне ляг.

Вспомни Мишу, которого мучил

На морозе ваш толстый хряк!

Ну а если тебе по ночам

Будет Миша Жизневский сниться?

А еще пара сотен мам,

Что готовы в слезах утопиться!

Триста литров отдали крови,

Те, кто верит и верил в Майдан!

Все молились! Отдали с любовью!

Но не выжил Сеник Роман!

А в парламенте — теледебаты,

А а парламенте — визги и вой!

Слава Богу, нашелся Булатов,

Искалеченный, но живой!

Мальчик-мальчик... погоны померкнут,

Деньги кончатся... жизнь продлится!

И короткого слова «Беркут»

Ты до старости будешь стыдиться!

Но я знаю, что ты не такой!

У тебя есть отец, мама, брат..

Что ж ты встал? Поезжай домой.

Еще есть дорога назад!

            Татьяна Малахова


     Катам

Як треба не любити свій народ...

 Щоб віддавать його на страшні муки,

 Щоб вся Вкраїна потерпала від розпуки...

 Як треба не любити свій народ...


 Як треба не любити свій народ...

 Щоб нищити, палити, плюндрувати,

 У серці Бога зовсім і не мати...

 Як треба не любити свій народ...


 Як треба не любити свій народ...

 Щоби стрілять, вбивать його без тями,

 Щоб гробарі копали нові ями...

 Як треба ненавидіть свій народ...

                               Божена Весьлюд


Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря – із газу вата.
Тут уже почали вбивати…

Але, знаєш, тут кожен сяє:
«Переможемо. Обіцяєм».
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.

        Тетяна Власова


Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».

Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».

Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.

Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.

Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.

                  Тетяна Власова


Моя мама чує новини і дуже хвилюється.
Маму досі чомусь лякає чорний шолом.
Я стою на Майдані, на жовто-блакитній вулиці,
Поряд сивий дідусь потирає очі й чоло.

І нічого, здається, більше не має значення.
Тут і сльози, і усмішки, лід і гарячий чай.
Я стою на Майдані – і це моє спецпризначення,
Бо майбутнє сьогодні і тут – на моїх плечах.

Щоб не було ударів кийком, кулаком, пір’їною,
Щоб ніхто не мовчав, не ховався і не тікав,
Я живу на Майдані, який тепер став країною,
Що її так боїться неввічливий Ялинкар.

«Можеш мною пишатись, я знаю – тут кожен вистоїть,
На Майдані – всі справжні, і сила тепер у них».
Я стою, посміхаюсь і чую від мами у відповідь:
«Одягайся тепліше, на ніч обіцяють сніг».

                                  Тетяна Власова

Полеглим Героям Майдану 2014

О чорний біль! Кривав і гірка
Стріла скорботи сповиває душі…
Стоїть земля в печалі…Непорушно…
Тече мовчання, мов сумна ріка…

На мить Майдан стотисячний затих,
Чоло схилила Батьківщина мила,
І голуб миру розкриває крила,
Вас проводжає до країв святих!

Брати безсмертя! Переможці мли!
Пресвітлі небеса за вами плачуть!
І вірить світ серцям святим,гарячим,
Світ знає – недаремно полягли!

Празоряні нащадки козаків!
Космічна Січ пишається бійцями!
Вітри свободи відчиняють брами!
Віки несуть дідів могутній спів!

Нехай пречистим буде сонця храм,
І світлим буде шлях в світи незримі…
Небесний полк вітає побратимів!
Герої не вмирають! Слава вам!

                       Олеся Сінчук

Сьогодні, сину, мене хоронили (монолог батька "беркутянина")

Сьогодні, сину, мене хоронили
Разом із тим, що ти його убив.
Твій сад не прийметься.І вишенька зчорніла,
Яку торік з тобою я садив.

Навіщо жити? Вкрилося ганьбою
Й прокльонами твоє ім'я.
Я так гордився, сину мій тобою,
А нині вслід: це ж батько упиря...

Ти зводив дім. Я мріяв про онука,
(Той постріл всім життя переверне).
Душа поранена - страшна пекельна мука,
Ти в нього цілився. А вбив - мене.

Казали, він мав карі очі,
Казали, що Шевченка так любив.
А, знаєш, він прийшов тієї ночі,
Щоб запитать, за що ти його вбив...

Сьогодні того хлопця поховали,
Він був Вкраїни справжній син.
Його мільйони, чуєш, проводжали.
Я ж в путь останню йшов один.

        Оксана Максимишин-Корабель


Мені наснилось, що вони зустрілись…

Мені наснилось, що вони зустрілись
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій. "

"Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."

... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За Україну нас вбивають, брате мій."

         Оксана Максимишин-Корабель 

   

      Сіль життя...

Не думав я, що він колись настане,
Цей час, що трансформується в сюжет:
Дві ери, дві епохи, два Майдани,
І дві країни…ніби з двох планет.

Автобуси, міліція, кордони,
І клунки з "тормозками" у руках,
Забуті і недіючі закони,
І навіть різне небо у очах.

Хтось хоче бути в небі зорельотом,
І прогоріти свій короткий вік,
А куликам достатньо і болота,
Болотом завжди хвалиться кулик…

Одні летять, бредуть, чи доповзають,
Змішавши в серці людяність і лють,
І їх пакують, в'яжуть, закривають,
Їх вже вбивають... а вони все йдуть.

А мешканців приле>Чужие солдаты по Ялте шатаютсяглої планети,
В Маріїнський… В Поnbsp;тьомкінське село…
Їм напинають правильні намети,
Проводять воду, світло і тепло.

Одні лежать рядами на підлогах,
Вслухаючись у шум нічних атак,
І вороном чатує на дорогах,
Надійний друг "тридцятих" - автозак!

А іншим з польової кухні кашу,
Гарячий чай і блоки сигарет,
Стоять на двох майданах наші й наші,
Та виглядає, ніби з двох планет.

Поділені водою з водометів,
Затягнуті в лиху, погану гру,
Поділені брехнею в Інтернеті,
Поділені межею по Дніпру.

Поділені коктейлем, що палає,
І чорним димом відшумілих шин,
Поділені…Доведені до краю,
Розділені Отець і Дух, і Син…

Осліплені, замиті кров'ю очі,
І кулі, що влучають в об'єктив,
Плач матері, і зойк грудей дівочих,
Два місяці пустих…порожніх слів…

Заяви, маніфести, протоколи,
Скінчились між "Динамівських" колон…
Згорів портрет філософа футболу,
Накривши тілом рідний стадіон.

Бо з двох боків підвозяться набої,
І гострить брат на брата чорний ніж,
Моя країно, все це не з тобою,
Вщипни себе, бо, мабуть, ти ще спиш.

Красуне спляча…скільки ти проспала,
Того,що в світі доброго було,
Закресли день, коли ти дозволяла,
Корону одягнути на чоло.

Ти припиняєш буть смиренним птахом,
Скажи це всім, забудь тваринний страх:
Що той, хто сам себе назвав монархом,
Відповідати має, як монарх.

За те, що відстояли на колінах,
За тих, що вже не мають вороття,
За те, щоб пожила моя країна,
Не на Майданах, а одним життям.

Щоб молячись за скам'яніли "душки",
Кучкуючись, як мухи в молоці,
Пішли на вік в тумани "простітушки",
Стискаючи дві сотні у руці.

Щоб після щирих слів святого Папи,
Про істину возведену на трон,
Голубку білу не хапали лапи,
Розлючених і жадібних ворон…

                     Петро Мага

У вінок пам’яті Юрію Вербицькому, герою Майдану

У сніжних шоломах засмучені гори,
сумує за Юрієм Київ і Львів.
У серці він завжди плекав непокору,
стояв на Майдані у лавах борців.
За фахом – сейсмограф, як мудро він стежив –
чи десь не підкрався, бува, землетрус?
А тут барикади, як вуличні вежі,
і кожна стоїть – як духовний Ельбрус!

Був "Беркутом" схоплений прямо в лікарні,
завезли його у Бориспільський ліс,
знущалися з нього катюги безкарні,
та й кинули… холод все тіло затис.
Не зміг доповзти до проїжджої траси,
в День свята Соборності – він замерзав!
А був же завжди альпініст першокласний,
в Криму й на Кавказі бескеття долав!

У Львові його поховали сьогодні,
і дзвони з небес виливали жалі;
він зараз лежить, і вчуває з безодні –
пульсують в ядрі напівтони Землі.

                  Ольга Страшенко

Мамо, я - екстреміст !

Нас вчора травили газом,
Та я не боявся впасти - у мене тепер є вісь.
Мамо, я - екстреміст!
Бо брат мій, що прагнув волі,
Стояв на морозі голим, та поглядом линув ввись.

Мамо, я - екстреміст,
Вдихаю дими Майдану,
Життя своє, Богом дане, гартую під кулі свист.
Мамо, я - екстреміст,
І шля'ху назад не буде,
Бо в моїх пробитих грудях гуркоче, мов грім -"Борись!".

Мамо, я - екстреміст,
Я кров'ю cкропив землицю,
Вірю - мені проститься завтра, а чи колись.
Мамо, я - екстреміст,
Я вже не боюся смерті.
Війна потребує жертви... Рідна моя, молись !!!

                 Невідомий автор

"З Донецька - ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(а сам в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться "презренные рабы"
У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хто-зна, чи й вчора їв. ...
Я вже не хочу, щоб моя родина,
Й твоя також, кормила упирів!
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
То не вони... А ми - одна Сім'я!"

                       Невідомий автор

Казав чоловік: мені не бачити сонця,

І дітей зустріну лиш біля могили.

У тілі моєму – свинець і стронцій¸

Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!

Чому тобі не сиділось вдома?

Ти ж ніби людина другого сорту,

Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,

І від безсилля мене все боліло.

Крім зброї, у нас є мрії і душі.

Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки.

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,

Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

Він відповідав: Я приїхав із Сміли.

В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,

Але пульс зупинився від пострілу ката.

Навіть мертвим я не покину битву,

Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога!

Нас не зупинить жодна міліція,

Єдиний наш вихід – це перемога!

                              Андрій Любка, 20.02.14

     Визначаймося!

"Підножки, грязь Москви, варшавське сміття" -

Шевченків біль у кожнім слові цім.

Світанком двадцять першого століття

Нам зводити наш український дім.

І піднімаються нестримно і повсюди

Мільйони тих, що справді не раби,

Що усвідомлюють: вони вже вільні люди

Нової, незвичайної доби.

Ті, хто стоять супроти дня і ночі, 

Хто голос піднімає знов і знов,-

Це інші люди. І в них інші очі,

В серцях - надія, віра і любов.

Звичайно, це ще й круто і красиво,

Це теж заводить душі молоді, 

Та сталось неочікуване диво:

Здригнувся розум - нація в біді!

Державу від Луганська і до Чопа,

Яку до неподобства довели,

Ми маєм повернути у Європу,

Бо з Ярославом вже в Європі ми жили!

Волошки сині в жовтому колоссі,

Єдиний подих різних поколінь...

Зростає нація в гучнім дзвінкоголоссі.

Відроджується в світі височінь.

                   М. Горбатов


              Сыну

Моя кровинка, я горжусь тобой
В тылу не ждал огонь заградотряда
Ты мог уйти. Ты принял этот бой,
Хотя свистели роем пули рядом.

Когда на землю падали друзья
- С фанерками нельзя в такую драку! -
Казалось - даже выстоять нельзя,
Вы поднялись и Вы пошли в атаку

Я б так не смог. Немногие б смогли.
Склоняюсь к дорогому изголовью.
Вы гордость, совесть, честь своей земли,
И землю эту Вы полили кровью

Прости, я снова плачу, мой герой.
Ты принял не спонтанное решенье.
Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой
Я ненавижу жертвоприношенье.

                М. Котляр, батько вбитого снайпером на Майдані

              20 лютого Євгена Котляра з Харкова


А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

               Людмила Максимлюк (21.02 2014)

Пливуть гроби по морю, як човни -
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героям слава! – вписано у серці.

            Мар’яна Савка (22.02.2014)

Дивлюсь новини й сльози витираю,
А на екрані Київ і майдан.
Кругом вогонь і у людей стріляють,
Вся Україна мучиться від ран.

Маленька внучка, злякана дитина,
З сльозами просить: «Вимкни, не дивись!
Давай, бабусю, станем на коліна,
І ти тихенько Богу помолись».

Показують чийогось друга, брата,
А цей хлопчина був єдиний син.
Сиріток обнімає бідна мати,
У косах перший білий сніг сивин…

Загинули прості і добрі люди:
Афганець, фермер, вчитель і студент.
Сто домовин роз’їхалось повсюди,
На вас їх кров, наш кате-президент.

Хороми, розкіш, вишукані блюда,
Під склом лежить Апостол і Закон.
Не чує він, як стогнуть бідні люди,
І молиться до вкрадених ікон.

Свої суди, свої заводи й банки,
А совість де? Де страх перед гріхом?
Все пропаде:багатство і коханки,
Господь судитиме найчеснішим судом!

Поки стоять трьохлітні дітки на колінах,
І моляться, щоб тато був живий,
До тих пір буде жити Україна,
На цій Землі, й ніхто нам не страшний!

            Ольга Гуркалик, м. Ковель
















 

















 























 

























 

Пошук
Календар
Друзі сайту
CЗОШ І-ІІІ ступенів №8  м.Хмельницького (офіційний сайт) Кликніть тут  

Сайт вчителя математики Тичинської  Т.І. Кликніть тут    

Сайт початкової школи СЗОШ  №8 Кликніть тут                                

Сайт вчителя СЗОШ №8 Атаманюк  Н.В. Кликніть тут                      

Сайт вчителя СЗОШ №8 Бігус  І.М.  Кликніть тут                      

Сайт вчителя математики Кіча О.В.  Кликніть тут                      

Сайт вчителя математики Наголюк З.І.   Кликніть тут      

Сайт вчителя математики Нагурнік Л.О. Кликніть тут                      

Сайт вчителя хімії Мороз Л.О. Кликнути тут 


Погода в Хмельницькому

Пошук
Архів записів
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz